29 жовтня 2026
Коаліція дієвців культури
Embedded Files
Як фінансувати культуру, щоб вона розвивалася, а не просто виживала?
Культура потребує не лише коштів на утримання установ, а й системи, яка дозволяє їм виконувати суспільну місію, розвиватися та відповідати на потреби людей і громад. Як змінити принципи фінансування культури, зберігши її доступність і відповідальність держави та місцевого самоврядування?
22 жовтня 2026 року Коаліція дієвців культури за підтримки Міжнародного фонду «Відродження провела круглий стіл «Зміна філософії фінансування культури».
Учасни_ці обговорили системні проблеми чинної моделі фінансування, можливості розширення фінансової й управлінської автономії культурних інституцій, залучення додаткових ресурсів та впровадження нових моделей управління. Мета зустрічі полягала не в обговоренні збільшення бюджету на наступний рік, а у визначенні принципів, на яких має будуватися фінансування культури, правових та управлінських перешкод і можливостей для пілотування змін.
Від утримання установ — до забезпечення їхніх суспільних функцій
Чинна модель фінансування переважно забезпечує існування установи, її штат і приміщення, але не завжди дає достатньо ресурсів для програмної діяльності, досліджень, роботи з аудиторіями та розвитку. Водночас різні за своєю природою інституції часто змушені працювати за однаковими адміністративними правилами.
Учасни_ці обговорення шукали відповіді на питання: як забезпечити стабільне фінансування суспільно необхідних функцій культури, надати установам більше свободи в управлінні ресурсами й водночас зберегти гарантії доступу до культурних послуг?
Ключові ідеї дискусії
1. Базове фінансування має гарантувати виконання місії, а не лише існування установи.
Для музею це не тільки зарплати й комунальні платежі, а й збереження колекцій, облік, каталогізація та дослідження. Для різних типів установ необхідно визначити власний перелік суспільно необхідних функцій і ресурсів для їх забезпечення.
2. Додаткові доходи мають створювати можливості для розвитку, а не загрожувати бюджетній підтримці.
Гранти, пожертви, партнерства з бізнесом, платні послуги та співфінансування можуть розширювати можливості інституцій. Проте залучення додаткових коштів не повинно автоматично призводити до скорочення базового фінансування чи ставати умовою виживання установи.
3. Фінансова автономія потребує реальних управлінських повноважень.
Зміна організаційно-правової форми сама по собі не розв'язує проблеми. Інституціям потрібні зрозумілі правила використання власних доходів, гнучкіше планування видатків, можливість формувати команди й залучати фахівців, а також простіші процедури співпраці з партнерами та донорами.
4. Різні культурні інституції потребують різних моделей фінансування й оцінювання.
Універсальні показники відвідуваності, доходів і кількості заходів не відображають усієї суспільної цінності культури. Оцінювання має враховувати місію установи, якість її роботи, доступність послуг, збереження спадщини, дослідження та суспільний вплив — зокрема в умовах війни.
5. Автономія не означає відмови держави та громад від відповідальності.
Можливості громад залучати ресурси суттєво різняться. Якщо базові культурні послуги залежатимуть виключно від місцевих бюджетів, комерційних доходів або успішності в конкурсах, доступ до культури може стати ще нерівномірнішим. Тому необхідно визначити гарантований мінімум культурного доступу, розподіл відповідальності між рівнями влади та механізми співфінансування.
6. Реорганізація мережі має починатися з оцінки функцій, а не з механічного скорочення установ.
Перш ніж ухвалювати рішення про об'єднання чи закриття закладу, потрібно з'ясувати, які потреби він задовольняє, яку роль відіграє у збереженні пам'яті й локальної ідентичності, як його реорганізація вплине на доступ до культури та чи існують альтернативи.
Що вдалося з'ясувати — і над чим ще потрібно працювати?
Учасни_ці круглого столу сформували спільний діагноз проблем чинної моделі та окреслили напрямки змін. Водночас конкретної моделі реформи погоджено не було. Зокрема, залишаються відкритими питання про зміст базового фінансування, співвідношення державних гарантій і повноважень громад, реформування оплати праці та контрактної системи, критерії оцінювання установ і вибір секторів для пілотування.
Серед можливих наступних кроків — аналіз правових і бюджетних обмежень, розроблення моделей фінансування та управлінської автономії, визначення критеріїв пілотування й підготовка конкретних адміністративних і нормативних змін.
Головний принцип, навколо якого розгорнулася дискусія: лібералізація не повинна означати, що установам передають більше свободи, одночасно перекладаючи на них обов'язок самостійно знайти всі необхідні ресурси.
У дискурсивному протоколі зібрано основні аргументи учасни_ць, спільні позиції та розбіжності, питання, які залишилися без відповідей, а також рекомендації щодо можливих швидких і системних змін. Документ дає змогу докладніше ознайомитися з логікою дискусії, альтернативними позиціями та напрямами подальшої роботи. Наведені рекомендації є пропозиціями до опрацювання, а не узгодженими рішеннями учасників.
Документи зустрічі
Report abuse