Від утримання музею — до фінансування його функцій: презентовано концепцію пілоту інституційної реформи музейного сектору

Це головна зміна філософії. Музей пропонується розглядати як інституцію, яка створює публічне благо, а не як організацію, яку потрібно просто утримувати за рахунок бюджету.

Замість «утримання закладу» пропонується фінансувати конкретні функції музею — збереження, дослідження, соціальну, репрезентативно-виставкову, розвиток команди й поповнення колекцій — кожну з окремим джерелом і логікою фінансування.

Тобто питання має звучати не «скільки коштує утримання цього музею?», а «які функції цей музей виконує для суспільства, скільки коштує їхнє забезпечення і хто має за них платити?»/

Збереження — базова і безперервна функція, і саме її держава має фінансувати гарантовано. Пропонується, щоб це фінансування розраховувалося за формулою, яка враховує кількість музейних предметів, тип колекції, ризики та необхідні процеси — від обліку й цифровізації до консервації та реставрації.

«Вартість збереження — це кількість предметів, помножена на коефцієнти – тип колекції, стан, ризики тощо, — пояснила Сагайдак. — Наприклад 15–25 євро за предмет на рік, як розраховується така вартість в Польщі. У Франції це - 30–50 євро за предмет. Щодо вартості в Україні можна дискутувати, але можна використати такий метод. Існує така практика розрахунку, виходячи з кількості предметів, якщо треба порахувати базову функцію збереження».

Такий розрахунок має дозволити перейти від абстрактного фінансування установи до розуміння реальної вартості збереження конкретної колекції.

Нова модель передбачає принцип: хто відповідає за функцію — той її і фінансує. Держава в запропонованій архітектурі відповідає за гарантоване збереження державної музейної спадщини. Громади — передусім за будівлі та соціальну функцію музею. Державні й регіональні програми можуть підтримувати окремі пріоритети. Дослідження, виставки, міжнародні проєкти можуть фінансуватися через гранти й донорські програми. Розвиток команди та інституції — також за рахунок власних надходжень музею.

«Хто відповідальний, той і фінансує. Хто ініціатор, той і фінансує. Така наша пропозиція», — пояснила Ольга Сагайдак.

Ця пропозиція під час дискусії викликала важливі запитання: зокрема, що робити з громадами, які не мають достатніх ресурсів, і як забезпечити збереження колекції, якщо музейна будівля потребує ремонту, а рішення щодо неї перебуває поза повноваженнями директора. Саме ці питання, на думку авторів, і мають бути перевірені під час пілотування, а не залишатися теоретичними припущеннями.

Ще один принцип — відійти від ситуації, коли штатний розпис визначає те, якою є інституція, замість того щоб команда формувалася відповідно до стратегії та функцій музею.

Концепція пропонує кадрову автономію: керівник, який приходить із п'ятирічною стратегією, має отримати можливість сформувати команду відповідно до поставлених цілей. Йдеться не лише про скорочення старих посад, а про можливість запроваджувати сучасні професії: консерваторів, кураторів, фахівців із цифровізації, комунікаційних та грантових менеджерів тощо. Частину функцій, які недоцільно утримувати в штаті постійно, можна буде передавати на аутсорсинг.

«Штатний розпис затверджувати не тому, що інституція традиційно такий штат мала [...] А команда формується саме під ті функції, які визначені. Кадрова гнучкість може дати більшу ефективність».

При цьому автономія не означає відсутності правил: вона має реалізовуватися через погоджений кадровий план, який можна змінювати, якщо стратегія або результати роботи показують, що модель не працює.

Окрема принципова зміна — відмова від мікроменеджменту. Сьогодні контроль значною мірою відбувається через погодження, перевірки та формальну звітність. Концепція пропонує замість цього оцінювати, чи досяг музей визначених результатів. Для цього кожна інституція в пілоті повинна мати: п'ятирічну стратегію; чітко визначені функції; інтегрований бюджет; кадровий план; KPI; визначені ризики та способи реагування; систему моніторингу; публічну звітність.

«Зараз є контроль через погодження, а ми пропонуємо робити контроль через результат, що зменшить мікроменеджмент».

Водночас KPI у запропонованій моделі — це не лише кількість виставок чи відвідувачів. Пілот має дозволити оцінювати стан збереження колекцій, інституційну спроможність, розвиток команди, доступність та інклюзію, вплив музею на громаду, здатність ефективно управляти фінансами, залучати різні джерела фінансування та аналізувати власні результати.

Ще один важливий елемент моделі — змінити ставлення до власних доходів музею. Квитки, екскурсії, послуги та інші власні надходження не повинні сприйматися як причина для скорочення бюджетного фінансування. Навпаки, концепція пропонує залишати їх музею як ресурс для розвитку. Це може створити стимул для інституції збільшувати власні доходи, інвестуючи їх у команду, навчання, розвиток компетенцій, консультації та інституційний розвиток. Бюджет має бути інтегрованим і показувати всі джерела фінансування — державні, місцеві, грантові, донорські та власні.